Новий закон про перевірки: справжня дерегуляція чи чергова декларація?

Авторка: адвокатка Олена Сітарчук

21 квітня було підписано Закон № 14030, який є фундаментальною частиною євроінтеграційного пакета Ukraine Facility. Цей документ стає новим «путівником» у відносинах із контролюючими органами. Проте за фасадом дерегуляції приховано чимало процедурних нюансів.

1. Інститут ініціативного аудиту: нові можливості захисту

Закон запроваджує механізм добровільного аудиту, який дозволяє суб’єкту господарювання (СГ) самостійно ініціювати перевірку своєї діяльності сертифікованим фахівцем.

• Процедурна логіка: Аудит проводиться за чек-листами (переліками питань), які орган контролю використовує для планових перевірок. Це дозволяє підприємцю побачити слабкі місця очима інспектора, але без ризику нарахування штрафів.
• Преференція «1,5»: Головний практичний зиск – збільшення періоду між плановими перевірками у 1,5 раза за умови позитивного аудиторського висновку.
• Безоплатний аудит: Важливо для підприємств, що постраждали від агресії РФ. Передбачено можливість безкоштовного аудиту самим органом контролю для новостворених СГ (до 3 років) та бізнесу, що відновив діяльність після руйнувань, за умови, що вони не включені до плану-графіка на поточний рік.

Юридичний нюанс: Негативний висновок аудиту не є підставою для позапланової перевірки. Тож законодавець обіцяє, що це «безпечний» спосіб діагностики ризиків, а не виявлення слабких місць бізнесу задля подальшого удару санкціями.

2. Судовий порядок зупинення діяльності: декларація vs реальність

Закон декларує, що зупинення виробництва або надання послуг можливе лише через суд. Але диявол криється в деталях статті 9 Закону.

• Обмовка про «інше законодавство»: Судовий порядок діє лише тоді, коли інше не передбачено спеціальними (профільними) законами. Якщо ваш регулятор має право зупиняти діяльність власним рішенням згідно зі своїм профільним законом – норма про суд на нього не поширюється.
• Колізія відновлення: Закону № 14030 створює правовий алогізм: зупиняти діяльність має суд, а приймати рішення про її відновлення після усунення порушень – контролюючий орган. Суперечності додають і зміни до КАСУ (Кодексу адміністративного судочинства), які і поновлення діяльності підприємства покладають на суд. Тож тут потрібна синхронізація норм законодавства.
• Проблема строків: Хоча КАСУ передбачає стислі строки розгляду таких заяв, реальна завантаженість адміністративних судів може паралізувати бізнес на місяці.

3. «Суд присяжних» у спорах із контролерами

Закон посилює роль громадського контролю через створення Рад з питань державного нагляду як в контролюючих органах, так і при Державній регуляторній службі України.

• Склад Рад: 10 осіб (50% – посадові особи органу, 50% – представники бізнес-асоціацій та громадськості).
• Функція: Розгляд скарг бізнесу на дії, бездіяльність чи рішення контролювальників. Відбуватиметься в режимі офлайн або відеоконференції, що є зручним для регіонального бізнесу.
• Вага рішення: Рада формує висновок, який хоч і має рекомендаційний характер, проте є обов’язковим для розгляду керівництвом держоргану та підлягає оприлюдненню на вебсайті.

Тож фактично, ми отримуємо аналогію судового процесу, де бізнес-асоціація стає «рупором» підприємця, а Рада – «судом присяжних», що оцінює конфлікт не лише за сухою буквою закону, а й за логікою бізнес-практики.

4. Критичні неузгодженості із Законом «Про адміністративну процедуру» (ЗАП)

Як адвокат, мушу звернути увагу на серйозні правові колізії, які можуть ускладнити імплементацію Закону № 14030:

1. Рівні оскарження: ЗАП (ст. 79) вимагає, щоб скаргу бізнесу на рішення дії чи бездіяльність контролювальників розглядав орган вищого рівня. Закон № 14030 допускає оскарження в тому ж органі, що вчинив дію. Це створює неузгодженість.
2. Склад колегіальних органів: Існують розбіжності у квотах представництва громадськості в Радах з питань державного нагляду.  ЗАП унормовує, що до складу Ради мають увійти 2/3 працівників контролюючого органу, а новий Закон № 14030 говорить про співвідношення посадових осіб органу та громадськості 50/50.

Ці суперечності вимагають усунення на законодавчому рівні.

5. Ризик-орієнтована модель: чи є новизна?

Варто визнати, що цей підхід не є революційним, адже він був закладений ще у 2007 році (Закон № 877). Проте Закон № 14030 деталізує механіку:

1. Методика та критерії: КМУ затверджує методику, на базі якої органи розробляють критерії ступеня ризику (високий, середній, незначний).
2. Бальна система: Критерії базуються на сфері діяльності, ймовірності небезпечних подій та історії порушень.
3. Запобіжник: Якщо критерії не затверджені у встановленому порядку, суб’єкт автоматично вважається таким, що має незначний ступінь ризику.

Резюме 

Закон № 14030 почне діяти після воєнного стану і стане кроком до цифрового та прозорого контролю. Однак перехід до превентивної моделі вимагатиме від бізнесу:

1. Активності: використання права на ініціативний аудит, здійснення добровільного страхування ризиків.
2. Пильності: моніторингу затвердження критеріїв ризику вашим регулятором.
3. Суб’єктності: залучення професійних бізнес асоціацій та громадських організацій до роботи Рад при органах контролю.

Ера «штрафів як плану наповнення бюджету» має піти у минуле, але лише за умови, що бізнес навчиться користуватися новими інструментами захисту, які надає цей Закон.